Потоп

Адам та Єва мали численних нащадків. Коли Адам, Єва, Каїн і Сиф померли, на землі існувало вже багато людей. Тієї пори люди жили дуже довго, до старості зберігаючи здоров’я й силу.

Адам жив 930 років, Сиф — 912, Метушалах, син Еноха, прожив 969 років. Про цих людей нам майже нічого не відомо, окрім Еноха. Про нього написано, що він був праведний і радо служив Богові. Коли Еноху виповнилося 365 років, Бог узяв його із землі, тобто він не помер і його не було поховано, а Господь узяв його живим на небо. У його сина Ламеха народився хлопчик, якому дали ім’я Ной (це ім’я означає «той, хто заспокоює»), бо в ньому батьки бачили розраду у своїй праці.

За днів Ноя нащадки Сифа почали поводитися подібно до нащадків Каїна: вони забули Господа й чинили багато зла. Ці люди не думали про те, що Бог бачить їхні гріхи. Їх охопили заздрість, ненависть, суперництво, і вони боролися між собою. Більшість із них не хотіли більше нічого знати про Бога, а покладалися на власні сили й власну могутність. Вони не думали про те, що сила й потужність людини також походять від Бога. Вони забули, що це Бог призначив пори року, що Він дозволяє рости зерну й плодам та що Він посилає дощ, сонячне світло й вітер.

Бог засмутився, що люди припинили любити свого Творця й один одного. І розкаявся Бог, що створив людей. Він вирішив знищити все життя на землі, аби покласти кінець злу. Ной же отримав благодать перед Господом, бо він був людиною непорочною й праведною. У віці 500 років він мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета.

Ной закликав людей навернутися від злих діл до Бога. Він попереджав їх, що Бог винищить увесь світ потопом, якщо вони не змінять свій спосіб життя й не навернуться до Бога, але його ніхто не слухав.

Коли ж Бог побачив, що люди не змінилися, а ще більше загрузли у гріхах, тоді Він сказав Ною:

– Настав час. Я пошлю великий потоп. Люди злі, але з тобою Я укладу завіт: від потопу врятую лише твою родину — тебе, твою дружину, синів та їхніх дружин. Для цього тобі треба побудувати великий ковчег, тобто корабель. Слухай уважно й зроби все так, як Я скажу. Візьми дерево ґофер і оброби смолою його всередині й зовні, щоб вона не пропускала воду. Цей корабель має бути величезним: сто тридцять метрів у довжину, двадцять два у ширину й тринадцять метрів у висоту. Збоку зроби у ньому двері, які мають щільно зачинятися, а зверху пророби маленьке віконечко. Ковчег матиме три поверхи. Такий великий корабель потрібен для того, щоб ти міг узяти з собою по парі всіх птахів і всіх чотириногих тварин, усяких черв’яків і жуків, великих і малих живих істот.

Ной зі своїми синами одразу ж стали до будівництва. Це тривало багато років. Люди, які проходили повз, повсякчас питали: «Що це Ной замислив побудувати?» А коли він говорив, що це буде корабель, вони глузували з нього.

– Як ти дотягнеш до моря це важке корито? — питали вони.

– Вода сама прийде сюди, і тоді він попливе, — відповідав Ной.

– Сюди? Та ти з глузду з’їхав, Ною!

Ною і його родині нелегко було чути, як із них глузують, але вони довіряли Богові й відповідали людям:

— Бог пошле великий потоп, аби знищити всіх, хто замислює й чинить зло.

Коли цей величезний корабель був готовий, Бог сказав Ноєві:

– Увійди до корабля разом зі своїм сімейством і візьми із собою тварин, як Я сказав тобі. За тиждень Я нашлю великий потоп. Сорок днів і сорок ночей на землю литиме злива, доки вся земля не опиниться під водою.

Ной відчинив величезний люк, і звірі попарно почали заходити всередину ковчега. Також він узяв із собою продукти, зерно, плоди й сіно, аби була їжа для людей і всіх мешканців ковчегу. Потім увійшли до ковчега Ной зі своєю дружиною та його три сини з дружинами. Таким чином у ковчезі опинилося вісім осіб. Але Ной не зачиняв двері ковчега, зачинив їх Сам Бог; і Ной знав, що йому не варто було їх відчиняти, доки він щодо цього не отримає повеління від Бога.

І тоді вони почули дощ. Спочатку це були тільки поодинокі краплі, а потім полило як із відра. Багато годин і днів падав цей дощ. Через якийсь час за звуком бульканням вони зрозуміли, що вода піднялася й досягла ковчега. І ось вони відчули, як вода підняла ковчег, і він поплив.

Сорок днів падав дощ. Тим вісьмом, які перебували у кораблі, це видалося цілою вічністю. Аж раптом щось змусило всіх людей і тварин прислухатися. Що ж це було? Тиша, яка лякала! Дощ припинився! Але їхній корабель продовжував гойдатися на воді. Усю землю й навіть найвищі гори вкривала вода.

Лише за сто п’ятдесят днів Бог дозволив воді сходити. Але це тривало ще певний час.

Аж раптом, що це? Якийсь поштовх струснув увесь корабель, щось затріщало, і ковчег зупинився. Це було на сімнадцятий день сьомого місяця від початку потопу, а земля, на яку натрапив ковчег, була горою Арарат. Ной зачекав іще сорок днів, потім відчинив віконечко й випустив крука.

– Навіщо ти це робиш? — запитала його дружина.

– Якщо крук повернеться, то я знатиму, що йому ще немає де жити поза ковчегом, — відповів Ной.

Крук не повернувся. І всі зраділи. Ной же сказав:

– Крук — невибагливий птах. Він здатен довго літати, а для відпочинку йому достатньо й краєчка скелі. Тепер я випущу голуба.

Голуб вилетів зовні, але скоро повернувся.

– Здається, води ще надто багато, — припустив Ной, — треба почекати ще тиждень.

Ще за сім днів Ной знову випустив голуба. Вісім осіб напружено чекали, чи він повернеться. Нарешті голуб влетів усередину ковчега. У дзьобі він тримав свіжий лист оливи! Коли за сім днів Ной знову випустив голуба, той уже не повернувся.

Таким чином Ной дізнався, що земля вже висохла й вода зійшла. Тепер він чекав, коли Бог звелить йому полишити ковчег. Нарешті Бог сказав:

– Вийди з ковчега ти, і дружина твоя, і сини твої, і дружини синів твоїх. Виведи із собою всіх тварин, які з тобою, і птахів, і всіх гадів, які плазують по землі.

Отже, настав час відчинити великі двері ковчега.

Звірі зраділи й кинулися назовні.

З ковчега вийшли тварини, а птахи, радо розправивши крила, розлетілися врізнобіч. Сімейство Ноя полегшено зітхнуло. Вони почали обійматися й не могли стримати свою радість.

Ной знову побачив перед собою зелені схили й травнисті пасовища. Але куди ж поділися нечестиві жителі землі? Їх більше не існувало.

Потоп став страшним покаранням для людей, які не хотіли служити Господу й чинили багато зла.

Ной зрозумів усю глибину милосердя Бога, Який врятував його від потопу. З купи каміння він спорудив жертовник, узяв декілька тварин і птахів та приніс їх у жертву Богові. Господу була приємною ця жертва, і Він сказав у Своєму серці: «Більше не проклинатиму землю за гріхи людини». Бо Він знав, що люди не припинять грішити. І ще сказав Господь, що не припиняться в усі дні землі сівба і жнива, холоднеча і спека, літо і зима, день і ніч. І благословив Бог Ноя і синів його, щоб сповнили вони землю своїми дітьми. І уклав Бог завіт із Ноєм і синами його, а також з усіма людьми, які житимуть після них, і з усіма тваринами на землі. Він обіцяв їм, що вже ніколи людей і тварин не знищать води потопу, і вода вже ніколи не спустошить землю. І запровадив Бог особливий знак, який нагадуватиме про цей завіт, — веселку у хмарі. Вона завжди з’являтиметься на небі, коли дощ вщухатиме й крізь нього прогляне сонце. І сказав Бог Ною:

– Ось знак домовленості, яку Я укладаю з тобою і з кожною душею на землі.

Коли ви побачите веселку, згадайте про її значення. Вона не просто прикраса неба після дощу, але знак особливої доброти, вірності й турботи Бога про людей.