Печера

Тепер Давид змушений був постійно шукати собі надійне місце. Хоч би де він був, його відразу впізнавали, і звістка про це швидко ширилася. Але поступово дедалі більше воїнів збиралося довкола Давида.

Одного разу вони сиділи перед печерою, в якій ховалися в горах, і побачили, як до них наближається велике військо.

– Це Саул, — сказав Давид. — Він шукає мене, аби вбити. Ховайтеся!

Воїни швидко сховалися у печері. Сторож, який лишився біля входу, за якийсь час приєднався до них.

– Сам цар іде сюди, — сказав він схвильовано. — Це твій шанс, Давиде! Ти можеш убити його! Він один і не зможе чинити опір. І тоді три тисячі воїнів підкоряться тобі.

– Тихо! — перервав його Давид.

Усі мовчали. У темряві вони напружено стежили за входом у печеру. І ось з’явився Саул у царських шатах.

– Лишайтеся тут! — тихо сказав Давид й обережно прокрався вперед.

Саме тут Саул зник із поля зору за виступом скелі. І правда, коли Давид поповзом дістався цього виступу, він побачив краєчок одягу Саула. Своїм гострим мечем Давид відрізав край одежі й обережно прокрався назад.

– Чому ти не вбив Саула? — пошепки питали воїни.

– Бог помазав його на царство. Я не вбиватиму того, кого обрав Бог, — відповів Давид.

– Але ж Бог давно вже відмовився від нього й обрав тебе!

– Так, — сказав Давид, — тому Бог сам і подбає про те, аби я у визначений Ним час посів престол. Мені не варто брати цю справу у свої руки.

Усі дивилися на вхід. Цар вийшов із печери.

– Лишайтеся тут! — наказав Давид воїнам і пішов услід за царем.

Коли він вийшов на сліпуче світло з темряви печери, то побачив, що Саул уже був знизу разом зі своїми воїнами.

– Царю мій і пане! — вигукнув Давид і вклонився до землі на знак того, що шанує Саула як царя. — Чому ти вважаєш, що я замислив зло проти тебе? Я щойно мав можливість убити тебе.

І Давид високо над головою здійняв відрізаний край одежі царя. Саул злякано глянув на низ свого одягу. І справді, від одягу було відрізано шмат. Саул заплакав.

– Ти праведніший за мене! — вигукнув він тремтливим голосом. — Цим учинком ти довів, що зичиш мені добра, а я замислив зло проти тебе. Я точно знаю, що ти станеш царем. Присягни мені, що ти не знищиш моє сімейство!

– Присягаю тобі в цьому! — вигукнув Давид.

Саул, якого зворушила великодушність Давида, покликав своїх воїнів і наказав припинити переслідування. Увесь загін, розвернувшись, організовано вирушив у зворотну путь, а Давид ще довго дивився їм услід.