Юнак Самуїл

Ізраїльтяни жили в обіцяному краї вже багато років. Вони побудували будинки, зорювали поля й понасаджували виноградники, постійно захищаючи свій край від ворогів.

Намет святилища, або скинія, де вони ще під час подорожі в пустелі зберігали плити з десятьма Божими заповідями, тепер височів на горі. Люди, бажаючи помолитися Богові чи принести Йому жертву, йшли туди.

Священник Ілій сидів перед входом до святилища й дивився на людей, які сходили сюди. Він був старим, тому вже не виконував священницькі обов’язки, це тепер робили його сини. Але вони, на жаль, не були слухняними Богові й чинили багато поганих справ. Ілій знав про це та з гіркотою говорив їм, що вони вчиняють неправильно, але сини не зважали на слова батька.

Одного разу до Ілія прийшла жінка, тримаючи за руку маленького хлопчика.

— Вітаю! Мене звуть Анна. Ти пам’ятаєш мене? Тут, перед скинією, кілька років тому я молилася Богові про сина. Я тоді вже геть зневірилася. Я жалілася й плакала, пам’ятаєш? А тепер я щаслива. Ось мій син, — жінка з любов’ю поглянула на хлопчика. — Ти сам сказав мені тоді, що Бог почув мою молитву. Мого сина звуть Самуїл, і він має лишитися з тобою. Він допомагатиме тобі служити Богові. Я обіцяла присвятити його Господу.

– Благослови тебе Бог, Самуїле, — сказав Ілій. — Ходімо, я покажу тобі місце, де ти житимеш.

Самуїлові подобалося допомагати Ілію.

Одного вечора втомлений Самуїл ліг поблизу священного ковчега й заснув. Раптом він прокинувся від того, що хтось кликав його на ім’я.

– Що сталося? — вигукнув він.

Ніхто не відповів, тоді він підвівся й побіг до Ілія.

– Ти кликав мене? — запитав він.

– Ні, — відповів Ілій, — я тебе не кликав. Іди лягай спати.

«Дивно», — подумав Самуїл, повернувся й скоро знову заснув.

– Самуїле! — знову почув хлопчик і здригнувся.

Він швидко побіг до Ілія.

– Адже тепер ти кликав мене?

– Ні, я не кликав тебе, мій хлопчику, — похитав головою Ілій. — Іди спати!

Самуїл знову заснув. Аж тут він знову почув, як хтось голосно кличе його на ім’я. «Не може бути, щоб я знову помилився», — подумав Самуїл і побіг до Ілія.

– Я тут, Іліє! Тобі щось принести?

Священник зрозумів, що це Бог звертається до Самуїла.

– Іди назад і лягай спати. А коли Бог знову покличе тебе на ім’я, то відповідай так: «Говори, Господи, Твій раб слухає Тебе!»

Самуїл тихенько ліг у своє ліжко й став чекати. Аж раптом знов почув голос:

– Самуїле, Самуїле!

– Говори, Господи, Твій раб слухає Тебе! — тремтливим голосом тихо відповів Самуїл.

І Бог сказав йому:

– Я звершу суд над домом Ілія. Я покараю його за те, що він не зупинив своїх синів, хоча й знав, що своєю поведінкою вони ганьблять Бога. Обидва вони помруть в один день.

Почувши це страшне послання Господа, Самуїл до ранку не стулив очей. Коли зійшло сонце, Самуїл відчинив двері скинії.

– Що Бог сказав тобі уночі? — запитав його Ілій.

Самуїл не квапився з відповіддю, бо не бажав говорити про страшне передбачення Господнє, але потім наважився розповісти Ілію все. Священник помовчав трішки, потім кивнув і сумно сказав:

– Якщо Бог сказав це, то так воно й буде. Він — Господь.

За кілька років точно виконалося все те, що Бог сказав тієї ночі Самуїлові.

Минали роки, Самуїл дорослішав, і Господь був із ним. Увесь Ізраїль дізнався, що Господь удостоїв Самуїла бути Його пророком. Господь відкривав йому важливі істини, які Самуїл передавав ізраїльському народу.