Юний пастух

Віфлеєм того часу був маленьким селом, в яке майже не заходили подорожні. Але саме сюди Бог послав Самуїла в гості до одного сімейства. Один із синів цієї родини мав згодом стати ізраїльським царем. Для Єссея, батька сімейства, було великою честю, що сам пророк Самуїл прийшов до нього, і він запросив його пообідати з ними. Стіл було накрито, а Єссей почав представляти своїх синів.

– Це мій старший син, — гордо сказав Єссей.

«Він уже й тепер має царський вигляд, — подумав Самуїл. — Такий самий рослий і статний, яким був Саул, коли я помазав його на царство».

Але цієї миті Самуїл почув голос Бога:

«Не дивися на його зовнішність і високий зріст! Людина дивиться на зовнішність, а Бог дивиться у серце. Не цей має стати царем».

Так Єссей представив одного за іншим сімох своїх синів. Але щоразу Бог говорив: «Ні, це не той!»

– Тепер ходімо до столу, — сказав Єссей і рушив до столу.

– Зажди, хіба ти привів до мене всіх синів? — спитав Самуїл.

– Я маю ще одного, молодшого. Він пасе вівці у долині.

– Нехай він прийде сюди! — сказав Самуїл.

Невдовзі юнак Давид постав перед Самуїлом. Він був русявий, із гарними очима й приємним обличчям.

І сказав Господь Самуїлові:

– Помаж його, це він!

Самуїл узяв ріг з єлеєм, помазав юнакові лоб і сказав:

– В ім’я Боже помазую тебе на царство над народом Ізраїля. Благослови тебе Господь!

І цієї миті Дух Господа зійшов на Давида. Єссей і його сини від здивування не могли вимовити й слова, а Давид до кінця й не зрозумів, що з ним відбулося того дня.