Сон Якова

— Тобі треба тікати! — наполегливо умовляла Ревека Якова. Один із рабів сказав їй, що розлючений Ісав погрожує вбити Якова. — Тікай до мого брата Лавана, на батьківщину твого діда Авраама. Якщо тебе не буде тут, то за кілька років гнів твого брата вщухне. Тоді я надішлю за тобою, і ти зможеш повернутися.

Ревека вже знала, що сказати своєму чоловікові Ісааку, аби він відпустив їхнього сина Якова.

– Не можна Якову одружуватися з безбожницею, йому потрібна дружина, яка знає Бога.

Ісаак погодився з цим. Адже і його дружина багато років тому прийшла з батьківщини Авраама. Нехай і Яків там знайде собі дружину.

Ісаак покликав до себе Якова.

– Якове, сину мій, не бери собі дружини з цього краю, — сказав Ісаак. — Іди у Харан, на батьківщину твоєї матері. Там ти знайдеш собі дружину. Нехай благословить тебе Бог!

«Це добре, — подумав Яків. — Навіть батько відсилає мене, і я можу сховатися від Ісава так, що це не буде схожим на втечу».

Він попрощався зі своїми батьками й усіма, хто мешкав із ними, та вирушив у путь.

Яків не просив батька дати йому щось із собою. Він не узяв із собою ані слуг, ані овець, ані кіз; не взяв навіть віслюка. У дорогу він вирушив сам. Сумно було на душі в Якова. Він був жалюгідним мандрівником та йшов у далеку країну, яку ніколи не бачив. Не було ані намету, ані дому, де б Яків міг спати в дорозі; тому, коли настала ніч, він підклав камінь собі під голову й ліг спати на голій землі. У країні тій були хижі звірі, але Бог оберігав Якова в дорозі. Він знав, як тяжко було Якову на душі, тому дав йому побачити дивний сон.

Уві сні він побачив драбину, яка стояла на землі, а верх її сягав неба. Нею вверх і вниз сходили ангели. А нагорі стояв Бог. Він сказав Якову:

– Я Господь, Який говорив із Авраамом та Ісааком. Землю, на якій ти лежиш, я дам тобі й твоїм нащадкам. Їх буде дуже багато. І через них благословляться всі народи землі. Я буду з тобою, Якове, хоч би куди ти пішов, і збережу тебе.

Тут Яків прокинувся. «Це був не просто сон, — подумав він. — Сам Бог перебуває на цьому місці! Він говорив зі мною!»

Яків узяв камінь, який лежав у нього під головою, і поставив його як пам’ятник. Потім він почав молитися:

– Боже, якщо Ти збережеш мене на цьому довгому й небезпечному шляху, не давши мені загинути, і неушкодженим повернеш мене назад, то я вклонятимуся й служитиму Тобі все моє життя, віддаватиму Тобі десяту частину від усього, що Ти мені даси.